Мабуть немає таких батьків, які б не бажали для своєї дитини щасливого майбутнього. Починаючи з раннього дитинства, наші матусі і татусі роблять все, для того щоб їх дітки росли здоровими і ні в чому не мали потреби. Діти досить швидко звикають до того, що дорослі задовольняють їхні забаганки і відмову не хочуть сприймати, ображаються, вередують. Все це призводить до конфлікту у вирішенні якого може допомогти звичайна казка.
Тож до Вашої уваги «Казка про злих батьків»
Починалася вона так:
– Мама, дай мені ще тістечко.
– Синку, не можна стільки їсти солодкого, зуби будуть хворіти.
– Тато, навіщо ти вимкнув телевізор?
– Мишко, тебе хлопці кличуть, піди, пограй з ними у дворі.
«У мене самі злі батьки на світі, – з гіркотою подумав Мишко. – Ну чому мені не можна їсти солодкого стільки, скільки хочу? А телевізор? Тато ніколи не дозволяє мені дивитися його довго, але ж там стільки всього цікавого: мультфільми і бойовики. Що може бути краще?”
Мишкові стало так прикро, що у нього з’явилося одне дуже велике бажання: «ХОЧУ, ЩОБ МОЇ БАТЬКИ ЗАВЖДИ БУЛИ ДОБРИМИ».
Раптом стіни квартири похитнулися, але це сталося так швидко, що Мишко навіть не встиг розгубитися. «Напевно, голова закрутилася», – подумав він і поплентався до своєї кімнати за футбольним м’ячем.
Але м’яча на своєму місці не виявилося, та й взагалі, щось навколо змінилося, але що – Мишко поки зрозуміти не міг. Начебто все та ж кімната: ліжко, стіл, шафа. Але щось було не так. Ах, ось воно що, як це Мишко відразу не помітив! Ну звичайно, зникли всі іграшки: м’яч, ролики, боксерські рукавички. Не було і новенької залізниці.
«Дивно, я ж тільки дві години тому все це перекладав, – здивувався Михайлик».
– Мама, тато, ви не бачили мої іграшки?
Тут з сусідньої кімнати долинув звук телевізора, і Мишко, не розуміючи, попрямував туди. Увійшовши, він роззявив рот від подиву:
– А-а ти хто?
На дивані, втупившись у телевізор, лежав величезний товстун. По черзі, то лівою, то правою рукою він ліниво відправляв себі в рот тістечка. Все навколо було завалено всякими солодощами: еклерами, цукерками, шоколадом.
– Я – Мишко, – пробурмотів товстун набитим ротом.
– І я – Мишко. Невже ти все це з’їси? Так багато не можна, це шкідливо. Мені мама стільки не дозволяє.
– Це тому, що твоя мама зла. А ось мої батьки добрі, вони мені все дозволяють, навіть нічого не робити, – розплився в задоволеній усмішці товстун.
«Але подивися, на кого ти став схожий?» – тільки зібрався сказати Мишко, як раптом з коридору почулося:
– Мишко-синок, подивися, які тістечка ми тобі принесли. А який відеофільм тато тобі купив, все, як ти любиш.
Тут наш Михайло оторопів, адже це були голоси … його тата і мами! Так значить цей ледачий товстун на дивані – це він сам?
«Так ось, чому зникли всі іграшки! Просто мені вони більше не потрібні, я ж і з ліжка самостійно вже не злізу », – хлопчика охопив страх. – Ні, неправда, це не я. І це зовсім не добрі батьки, а – злі, якщо дозволили синові перетворитися в такого ледачого товстуна! НЕ ХОЧУ !!! »
Тут стіни кімнати похитнулися знову. «Невже все стало, як раніше?» Мишко кинувся в свою кімнату, і точно: м’яч, ролики, рукавички – все на місці. Від радості хлопчик навіть заплескав у долоні.
– Мама, тато, – кинувся Мишко до батьків, – ви самі чудові батьки на світі. Ви бажаєте мені тільки добра, тому не дозволяєте мені їсти багато солодощів і весь час дивитися телевізор. Тепер я це добре розумію!
Схопивши м’яч, він вибіг на вулицю. І вже у дворі його осінило: «А, може, не тільки тато і мама бажають мені добра, але і все, що зі мною відбувається, йде мені на користь? Тільки я цього ще не розумію … »
Сподобалася історія?
Тоді прочитайте її своїм дітям.
Автор казки: Наталія Ліщенко
З повагою практичний психолог ІРЦ Тетяна Воробець